Незнищимість Церкви
Католицька Церква є незнищимою; тобто буде існувати до кінця світу як Христос сказав: "Ворота пекельні її не подолають" (Матей 16:18).
Завжди будуть Папи, єпископи і вірні і Божа правда завжди буде в Католицькій Церкві. Архангел Гавриїл сповістив Марії: "Його Царству не буде кінця" (Лука 1:33). "Церква" каже Св. Амброзій "подібна до луни; вона може зменшуватись, але ніколи не знищується, вона може бути затемненою, але ніколи не зникає".
1. Всі гнобителі Церкви не малі успіху проти неї, і деякі мали страшний кінець.
Кінець Юди є типовим кінцем його послідовників. Ірод який вбив немовлят у Вифлеємі, помер від несподіваних тортур. Ірод який вбив Св. Якова, був загризений хробаками. Понтій Пілат був висланий імператором до Франції і там страчений. Нерон був зміщений. 1 000 000 юдеїв загинули під час знищення Єрусалиму. Діоклетіанова родина була вислана на вигнання, а він помер від мерзенної хвороби. Юліан відступник був вбитий на війні. Він сказав: "Галілеянин, ти переміг". Наполеон тримав ув'язненим Пія VII п'ять років, і сам був сім років ув'язненим на острові Св. Єлени де і помер. Арій був розірваний на шматки під час тріумфальної процесії. Вольтер помер у відчаю.
2. Коли Церква є в більшій потребі, Христос завжди приходить на поміч, або через чуда або посилаючи святих.
Об'явлення хреста на небі, яке бачив Костянтин і його армія припинило переслідування Християн. "Церква" каже Св. Єроним "як човен Петра. Коли шторм підсилюється, тоді Господь прокидається і встановлює мир".
3. "Це притаманне Церкві зростати більше під час переслідувань" каже Св. Хіларі.
"Переслідування служать появі сильних святих" каже Св. Августин. Церкві, як і Єві було сказано: "В муках народжуватимеш своїх дітей" (Буття 3:16). Членів Церкви стає більше під час переслідувань. Як поле плодоносить коли оброблюється плугом, як виноград дає більше плодів коли підрізається, так і Церква. Час переслідувань є часом чудес і випробовувань, як було під час Вавилонського полону випробування правди релігії Юдєїв. Церква виходить тріумфально з кожного переслідування. Пасха приходить після Страсної П'ятниці.
Непомильність Церкви
Бог насадив в наші серця бажання правди яка має бути задоволена. "В стані дитячої невинності" каже Св. Тома "для людини було неможливим замінити істину фальшем". Бог післав непомильного Вчителя, Свого єдинородного Сина щоб людина знов могла віднайти істину. Христос промовив до Пилата: "Для того я прийшов у цей світ, щоб свідчити істину" (Іван 18:37). Оскільки Христос не залишився на землі, Він призначив іншого непомильного вчителя, Його Церкву, і дав їй необхідні дари, особливо поміч Святого Духа.
Христос передав Апостолам і їхнім наступникам уряд, і обіцяв їм Його Божествену поміч.(Матей 18:19-20)
Це не нове вірування що Церква є непомильною. Св. Павло каже про Церкву: "стовп і фундамент істини"(1 Тим. 3:15). Св. Іреней каже: "Там де Церква, там також Дух Божий".
1. Католицька Церква є непомильною у її вченні; тобто Святий Дух асистує Церкві в такий спосіб що вона не може помилятись, зберігаючи і проголошуючи об'явлені доктрини.
Непомильність Церкви не є такою як ніби Бог в Бозі; те що вона має є не від неї, але від Божого спеціального провидіння для неї.
2. Церква проголошує свої непомильні рішення через Вселенські Собори і через Пап.
В кожному царстві встановлюються правила через суди; так і Бог встановив у своєму Царстві певний трибунал, і цим трибуналом є асамблея єпископів яким Він дав владу навчати і обіцяв їм імунитет від помилок (Матей 28:19-20). Тому Св. Кипріян каже: "Церква є в єпископах". Оскільки єпископи не можуть постійно проводити собори, бо виконують повсякденні обов'язки, існує інший трибунал який дає непомильні рішення. Цим трибуналом є Папа який говорить ex cathedra. Коли Церква визначає питання доктрини, кожен зобов'язаний перед Богом підкоритись їй під страхом екскомуніки.
Вселенський Собор є зібранням єпископів всього світу під проводом Папи.
Апостоли у 51 році провели перший Собор в Єрусалимі і проголосили їхні рішення як такі що прийшли від Бога. Разом з цим Собором відбулося загалом двадцять Вселенських Соборів. Присутність всіх єпископів на Соборі не є обов'язковою, але більшість з них має там бути. На Двадцятому Вселенському Соборі у Ватикані (1870) непомильність Папи була визначена як артикул віри. 533 єпископи голосували за, 2 проти, і 52 були відсутні. Присутність Папи також не є обов'язковою; він може діяти через легатів як на Першому, Третьому і Четвертому Вселенських Соборах. Необхідно щоб Папа потвердив декрети Собору. Національні, єпархіяльні, провінціальні та інші собори не є непомильними.
Загальна згода єпископів усього світу, потверджена Папою є також непомильною; це буває коли Папа запитує їхню думку у питаннях доктрини віри і моралі.
Випадок такого типу був у 1854 при проголошенні догми Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Коли майже всі відповіли, що приймають таку доктрину, вона була урочисто проголошена як доктрина віри. Але урочисте проголошення не є обов'язковим. Тому Ватиканський Собор проголосив що не тільки урочисте рішення має бути прийнятим, але й те що пропонується через законне і вселенське вчення церковної влади (Ватиканський Собор, 3,3).
Папа робить непомильне визначеня як вчитель і пастир Церкви, він пропонує для Вселенської Церкви доктрини віри і моралі. Такі декрети називаються доктринальними.
Ватиканський Собор у 1870 проголосив що всі доктринальні рішення Папи є непомильними. Це є логічним наслідком Христових слів Св. Петрові: "Ти є Петро і на цьому камені я збудую Мою Церкву" (Матей 16:18). Якщо фундамент Церкви впаде, тоді він не камінь але пісок. Якби Папа навчав заблудженям, тоді Христова обіцянка стала б нічим. Рішення Папи щодо віри і моралі від ранніх часів завжди шанувались надзвичайно високо. Коли Римський Престіл у 417 засудив заблудження Пелагія, Св. Августин промовив "Рим сказав - справу закінчено". І Св. Кипріян каже "Єретик не може бути в Церкві". Навіть Вселенський Собор називає Папу "отець і вчитель всіх Християн" (Флорентійський Собор, 1439). Непомильне рішення Папи не залежить від згоди єпископів (Ватиканський Собор, 4,4). Але це неправильно казати, що будь яке рішення Папи є непомильним; він є людиною і як кожний може помилятись письмово, усно і т.д. Він може впасти в гріх як кожна людина, і нажаль було чимало Пап, яки вели скандальне життя. Коли Папа виносить рішення в доктринальній матерії, Христос утримує його від помилок через дію Святого Духа. Приписи щодо паломництв, листи до королів і принців, тимчасова заборона Товариства Єзуїтів у 1773 не є непомильно проголошеними. Доктринальні рішення зазвичай акомпануються сентенцією екскомунікації проти тих, хто відмовляється підкоритись їм, і тому ці рішення зобов'язують всіх Католиків. Хоча Папа непомильний в його урочистому рішенні і Вселенські Собори не є нагальними для цього, все ж таки вони надають більшої зовнішньої урочистості таким рішенням. Навіть Апостоли, кожен з яких був непомильним у своєму вчительському уряді, зібрались на Вселенський Собор в Єрусалимі.
3. Церква проголошує непомильне судження в таких випадках: На докрини віри і моралі та їхнє значення і трактування, на Святе Письмо і Традицію та їхню інтерпретацію.
Коли Церква, наприклад, декларує що кара пекла є вічною, ця декларація є непомильною, і стосується доктрини віри; і коли знов декларується що виконання Недільного обов'язку є заповіддю Бога, ця декларація стосується доктрини моралі і також є непомильною. Оскільки Церква бере її доктрини з двох джерел, Святого Письма і Традиції, непомильним має бути інтерпретація обох.
Крім цього, це ясно що Церква є непомильною, коли декларує що якась думка щодо віри чи моралі є проти об'явленого вчення, як також щодо канонізації святих.
Від ранніх часів Церква засуджувала заблудження письмово або усно. На Нікейському Соборі (325) єпископами були засуджені заблудження Арія. Папи постійно засуджували книжки, які атакують віру і мораль. І наостанок, Церква в рішеннях канонізації і беатифікації оперує речами, які найближче стосуються доктрини віри і моралі.
В цій катехизмовій частині є вибіркові цитати
з Катехизма о. Франциска Спіраго.
Фотокопія видання 1899, 1921 без змін:
by Benzinger Brothers, New York.
Nihil Obstat: Arthur J. Scanlan, S.T.D. Censor Librorum
Imprimatur: + Patrick J. Hayes, D.D. Archbishop of New York. New York,
October 18, 1921. с. 236-241.
Переклав з англійської о. Керлі | 
