Встановлена Папою Св. Пієм Х Моту Пропріо "Sacrorum Antistitum" 1 вересня 1910 р.
Я, (і'мя), непохитно приймаю всі істини, і кожну з них, котрі визначені і розтлумачені Вчительством Церкви, особливо основне вчення, якому в наших часах протистоять заблудження.
По-перше, визнаю, що Бога, початок і кінець всіх речей, природнім світлом розуму "роздумуванням над творами" (Рим. 1:20), тобто через видимі діла творіння, як причину через наслідок, можна достоменно пізнати, а потім і доказати Його існування.
По-друге, зовнішні свідоцтва Об'явлення, тобто Божествені дії, насамперед чуда і пророцтва, приймаю і визнаю за повністю несумнівні знаки Божественого походження Християнської Релігії і вважаю їх цілком відповідними для всіх часів і народів, не виключаючи і сучасності.
По-третє, твердо вірую, що Церква, охоронителька Богом об'явленого слова і наставниця в ньому, була прямо і безпосередньо заснована самим достовірним історичним Христом, коли Він перебував між нами, і покоїться на Петрові, голові Апостольської ієрархії, та на його наступниках.
Четверте; віровчення від Апостолів через православних Отців, передане нам в тому самому сенсі і в одному тому ж самому значенні щиро приймаю; тому рішуче відкидаю єретичну вигадку про еволюцію догматів переходячих з одного значення в інше, відмінне від того, якого Церква трималась раніше; також засуджую будь яке заблудження, яке замість Божественого депозиту віри переданого Христом Невісті для надійного зберігання, обирає філософське дослідження або творіння людського розуму потроху формулюване зусиллями людей і в подальшому удосконалюване невизначеним прогресом.
П'яте; з усією впевненістю тримаюсь і щиро визнаю, що віра не є сліпим релігійним почуттям, яке проривається зі схованок підсвідомості під дією серця і перетворення морально організованої волі, але є справжньою згодою розуму з істиною, прийнятою ззовні "через слухання", внаслідок чого очевидно, що сказане, засвідчене і об'явлене особисто Богом Творцем і Господом нашим, шануємо істинним заради гідності Бога найправдивішого.
Також, як належить, шановливо підкоряюсь і всією душею приєднуюсь до осуджень, висловлювань і всіх приписів, які містяться в енциклиці "Pascendi" і декреті "Lamentabili", особливо що стосується так званої історії догматів.
Також відкидаю заблудження тих, які стверджують, що віра яку Церква пропонує, може протирічити історії, і що Католицькі догми в їхньому нинішньому сенсі, неможливо примирити з точним знанням про походження Християнської Релігії.
Також засуджую і відкидаю думку тих, які говорять, що освічений християнин виступає у подвійній ролі, з однієї сторони - віруючого, з другої - історика, ніби історику можна триматись того, що протирічить переконанню віруючого, або встановлювати передумови, з яких би виходило, що догми є неправдивими або сумнівними, аби це їм прямо не протирічило.
Також відкидаю спосіб розуміння і тлумачення Святого Письма, який нехтуючи Переданням Церкви, аналогіями віри і нормами Апостольського Престолу, долучається до вигадок раціоналістів і визнає єдиним вищим правилом критику текстів, так недозволено як і необачно.
Також відкидаю думку тих, які ствердждують, що вчені які викладають предмет історії богослів'я або про ці речі пишуть, найперше мають відкинути будь які попередні точки зору як про надприроднє походження Католицької Традиції, так і про обіцяну Божу поміч для вічного зберігання будь якої Богом об'явленої істини; крім того, що писання окремих Отців належить тлумачити тільки згідно наукових принципів, відкидаючи будь який священий авторитет, і з такою свободою судження, з якою зазвичай досліджують будь які світські пам'ятки.
Зрештою, в цілому, об'являю себе досконалим противником заблуджень модернистів, які стверджують що у Святій Традиції немає ніякого Божественого елементу, або, що ще гірше, які припускають його в пантеїстичному сенсі, так що нічого не лишається окрім голого і простого факту, рівного звичайним історичним фактам: люди дійсно своєю наполегливістю, винахідливістю, здібностями з часом розвили школу, початок якій поклав Христос і Його Апостоли.
Тому найміцніше тримаюсь і до останнього подиху триматимусь віри Отців у безсумнівний Божествений дар істини, який є, був і завжди буде у "спадкоємстві єпископату від Апостолів" (Cf. S. Irenaeus Lugdun, Adv. haereses, IV, 26 - PG 7, 1053 C); не для того щоб утримувати те, що може здаватись кращим і більш відповідним культурному рівню певного часу, але для того щоб "ніколи по іншому не вірувати, ніколи по іншому" не розуміти абсолютної і незмінної істини, від початку проголошеної Апостолами (Cf. Tertullian, De praescriptione haereticorum, 28 - PL 2, 40).
Все це клянусь вірно, в цілому і щиро виконувати і непорушно зберігати, ні в чому від цього не відступлю як в навчанні, так і будь яким словом чи письмом. У цьому клянусь, у цьому присягаю, у цьому нехай допоможе мені Бог і Його Святе Євангеліє.
Джерело: Альманах Российских Католиков "ПОКРОВ", выпуск №3, с. 14-16.
Святий Пій Х
 Джузеппе Мельхіор Сарто народився 2 червня 1835 в Рієзе (Північна Італія) в родині розсильного міської управи. Навчався в Падуанській Семінарії. 19 вересня 1857 висвячений у субдиякона, 27 лютого 1858 - у диякона, і 18 вересня 1858 - у священика. Потім служить вікарієм парафії в Томболо У травні 1867 призначений парохом в Сальцано і у 1875 - єпархіальним секретарем і духовним директором семінарії в Тревізо. 10 листопада 1884 Папа Лев ХІІІ призначає його єпископом Мантуї і 16 листопада кардинал Пароккі звершує єпископську хиротонію в Римі. 12 червня 1893 Джузеппе Сарто на консисторії призначений кардинал-пресвітером і 15 червня - Патріархом Венеції. Після смерті Лева ХІІІ 20 липня 1903, Конклав 4 серпня обрав Папою Джузеппе Сарто, який взяв ім'я Пій. Урочиста Коронація відбулась 9 серпня 1903. Протягом 11 років і 16 днів Понтифікату Папа Пій Х звершив чотири канонізації і проголосив 73-х блаженних; призначив 50 кардиналів протягом семи з 12 ним проведених консисторій, написав 18 енциклік. Папа Пій Х помер 20 серпня 1914. Вже у 1923 Папа Пій ХІ почав офіційний процес щодо вивчення життя і трудів свого попередника з метою наступної беатифікації.
3 червня 1951 Папа Пій ХІІ долучив Пія Х до сонму Блаженних і канонізував його 29 травня 1954. День Літургічного вшанування Папи Св. Пія Х - 3 вересня.
Фото Св. Пія Х з книги "ЛЕОНИД ФЕДОРОВ"
переклад о. Керлі |
