Catholicmessage.org

Як завжди головною метою Великого Посту є поперше: приготування до зустрічи, тобто примирення грішника з Богом через покаяння, і подруге: духовне зростання праведника. Як одне так і інше не можливе без примирення з ближнім. Згідно із Євангелією, яка читається у Сиропусну Неділю, Господь ставить спасіння людини в залежність від її примирення з ближніми через взаїмне прощення

Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. (Матей 6:14-15)

Разом з традиційно дуже добрими засобами в справі примирення, такими як підсилена молитва, стриманість і обмеження в їжі, заборона вживання м'яса і гучних забав, давання милостині, є ще одна дуже важлива річ, яка заслуговує на увагу і яку слід трактувати саме в межах теми примирення.

Як відомо, Великий Піст в Латинській Традиції починається обрядом посипання голів (помазанням чола) попілом на вечірні Попільної середи і триває 46 днів, з яких 6 недільних днів не вважаються пісними. Вірні Візантийської Традиції розпочинають Великий Піст завжди у понеділок, а на Недільній вечірні звершується обряд прощення, коли вірні перепрошують один одного. Тривалість посту складає 47-49 днів включно із Страсним Тижнем. В обох обрядах власне Піст триває 40 днів, звідки і є назва Чотиридесятниця.

Цікавою є практика молитви Св. Єфрема Сиріна* з доземними поклонами. Цю молитву у Візантийському Обряді починаємо відмовляти на вечірні в середу, коли вірні Латинського Обряду власне починають Піст з обряду посипання попілу.

Єдиним поясненням такої практики може бути те, що колись і Східні Християни починали Великий Піст разом із Західними Християнами. Інакше кажучи, ця молитва має Католицьке коріння і зміст. Цю молитву практикують також і Православні. Можливо саме ця молитва одного разу змусить багатьох замислитись над її по-справжньому екуменічним, в Католицькому значенні, змістом, і допоможе відмовитись від фальшивого екуменізму, коли кожен, лишаючись при своїх заблудженнях, кричить про якусь штучну єдність.

Для Католиків Візантійського Обряду і тих, хто називає себе Православними, Великий піст починається у понеділок, але покаянну молитву Св. Єврема вони починають відмовляти у Попільну середу, коли Великий піст починають Католики Латинського Обряду. Чи не тому, що ще є живою надія на відновлення справжньої єдності, яка може стати реальністю лише в разі справжнього розуміння змісту послання, яке міститься в цій чудовій молитві - спасіння через покаяння, поєднане із примиренням?

Якщо для багатьох людей відмовляння цієї молитви є лише звичайною механічною процедурою, виконуючи яку, вони не замислюються над глибинним змістом цієї молитви, навряд чи це принесе їм справжнє духовне відродження або пробудження.

Але, якщо навіть під час такого поверхового підходу до побожного обряду людина відчує докори сумління за свої грішні вчинки, і духовним зором побачить себе вигнаним із Раю, це означає що через цю молитву Господь допомагає їй віднайти спасенний шлях примирення через щире покаяння.

Для такої людини ця молитва може стати або каменем спотикання, що заважає їй вести звичайне грішне життя, і вона буде намагатись через цей камінь переступити, або вона стане засобом повернення до Раю. Все залежить від вибору людини.

Бо де твій скарб, там буде і твоє серце (Матей, 6:21)

Де є нині скарб багатьох людей, які носять їм'я Христа? Чим для них є ця молитва, яку дав Католицькій Церкві Св. Єфрем Сірин?

* Св. преподобний Єфрем Сірин жив у IV столітті в Месопотамії. Був на І Вселенському Соборі в Нікеї 325 р. Помер приблизно 373-379 р. Написав трактування П'ятикнижжя Мойсея, багато молитов і Богослужбових піснеспівів. Писав сірійською мовою, але його твори були перекладені грецькою і армянською мовами, а з грецької на латинську і слов'янську. Він навчав що Вічне життя дається людині Богом, але людина зростає духовно, подібно насінню, через працю, самозречення і боріння, і що головним двигуном християнського життя є покаяння. Навчаючи інших вірі, благочестю і покаянню Св. Єфрем завжди починав з викривання самого себе, що мало особливий вплив на язичників і аріан, які навертались у Християнство. Він навчав, що сльози покаяння змивають і спалюють гріх і надають силу ходити дорогою Заповідей Господніх. Під кінець свого життя він відвідав Єгипетських пустельників, а на зворотній дорозі Св. Василій Великий висвятив його у диякона. Від пресвітерства і єпископства він відмовився, бо не вважав себе гідним. Будучи монахом він працював для людей. На гроші, які жертвували багаті, він збудував в Едессі притулок для бідних і хворих.

Неділя Сиропусна

о. Керлі
26.02.2012