Католицька Церква Візантійської Традиції першу неділю Великого Посту називає Неділею Торжества Православія. Одначе назва Торжество Православія не пов'язана безпосередньо із конфесіями, які у своїх назвах вживають слово Православна. Слово Православіє є грецького походження і складається з двох слів Ortho i Doxia, дослівно Правильная Слава. Тобто той, хто правильно славить є православним. Звичайно йдеться про віддавання слави Богу.
Поняття, або визначення що таке Православіє було канонічно встановлене Католицькою Церквою на VII Вселенському (II Нікейському) Соборі 787 року, на якому Церква прийняла Догмат Іконопочитання.
Почитання священих зображень бере початок у перших часах Християнства. В перші віки святі зображення мали символічний характер, а в IV і V віках відбувся перехід на історичний іконопис. Законність і важливість священих зображень осіб і подій багатьма не визнавались і опротестовувались. Появлення іконостасу в III-IV віках було однією з перших дієвих відповідей Церкви на спроби заперечити Боговоплочення через заперечення іконопису. Але протести іконоборців не припинялись, і підсилювались в тих випадках, коли іконопочитання часом перетворювалось на ідолатрію.
З плином часу кількість іконоборців зростала, і серед них були не тільки миряни, але й священики і єпископи. Вони мали свою ідеологію, яку вони висловили на іконоборському соборі 754 року.
Хронологічно істроія іконоборства виглядає приблизно так:
- Гоніння на ікони і шанувальників ікон розпочав Лев Ісавр (716-741)
- Його син Константин Копроним (741-770) енергійно продовжив гоніння
- Його онук Лев Хазар (770-775) офіційно не відмінив гоніння
- Цариця Ірина (775-802) відновила почитання ікон
- Її преємники Нікіфор (802-811) підтримував іконопочитання
- Михаїл І (811-813) підтримував іконопочитання
- Лев Армянин (813-820) відновив гоніння на іконопочитателей
- Михаїл ІІ (820-829) продовжив гоніння
- Теофіл (829-842) продовжив гоніння
- За Теодори (843) іконопочитання остаточно було утверджене
Хоча імператори іконоборці не були атеїстами, вони були не містиками а раціоналістами. Влітку 726 року відбулось виверження вулкану в Середземному морі, і це було потрактовано як Божий гнів за почитання ікон. На особливій нараді у імператора видали едікт проти шанувальників ікон, який був підтриманий частиною духовенства, яка визнавала Візантійську модель взаємовідносин між духовною і світською владою, де світська влада вище за духовну. Але не всі духовні радо прийняли указ світської влади у духовному питанні. Еллада і Цикладські осторви відмовили у послусі імператорові. Два Папи Григорій ІІ і Григорій ІІІ також виступили проти імрераторського едікту 726 року, і їхні послання потім були долучені до актів VII Вселенського Собору.
Проти іконоборців дуже потужно виступив Св. Іоанн Дамаскін, який жив за кордонами імперії, і який невдовзі після едитку 726 р. написав три слова на захист ікон. Проти імператорського едікту виступив також і патріарх Герман Константинопольський, якого у 730 р. Лев змістив і замінив на покірного Анастасія. Син Лева, Константин Копронім у 754 р. скликав 338 єпископів на собор, метою якого було заборонити почитання ікон. Власне це і було зроблено. Діяння іконоборського собору 754 р. були розглянуті на 6-му засіданні VII Вселенського Собору і були збережені в його актах.
Після собору 754 р. розпочались гоніння проти ікон, шанувальників ікон і особливо проти авторитетних і впливових їхніх захисників. Енергійними захисниками іконопочитання були монахи, які піддались жорстоким переслідуванням.
Коли після Лева Хазара (775-780) владу успадкувала його дружина Ірина (780-802), новообраний патріарх Тарасій погодився прийняти патріарший престол за умови утвердження іконопочитання на Вселенському Соборі. Ірина, дослухавшись прохання Тарасія, запросила на Собор Папу Адріана І, який сам не зміг приїхати, але прислав двох своїх делегатів. Спочатку Собор було відкрито 7 серпня 786 року, але противники перешкодили його продовженню. І лише через рік, 24 вересня 787 року, Собор було відкрито в Нікеї під головуванням патріарха Тарасія.
Отці провели вісім сесій Собору, і на 7-й сесії було укладено Догмат про Почитання Ікон. Зокрема в актах Собору записано: "Ми непорушно зберігаємо всі церковні передання, затверджені письмово і неписьмово. Одне з них заповідає робити мальовані зображення; тому що це у згоді із історією євангельської проповіді слуговує підтвердженням того, що Бог-Слово істинно, а не примарно вочоловічився, і це є на користь нам"..."Рухаючись за божественим вченням святих отців і за переданням Католицької Церкви з усяким старанням і дбайливістю визначаємо, щоб святі і чесні ікони пропонувались так само, як зображення чесного і животворного Хреста, чи то вони будуть зроблені у фарбах або мозаїках, чи то будуть ікони Господа і Бога і Спасителя Нашого Ісуса Христа, чи непорочної Владичиці, чи чесних Ангелів і всіх Святих і праведних мужів. Чим частіше за допомогою ікон вони робляться об'єктом нашого споглядання, тим більше ті, що на них споглядають спонукаються згадувати першообрази, отримують через це більше любові до них, і більший мотив віддавати їм цілування, почитання і поклоніння, але не як істинне, яке згідно з нашою вірою належить одному тільки Божому єству."
Іконопочитання після VII Вселенського Собору
Після Собору 787 р. іконоборці час від часу робили спроби відновити свою владу в Церкві, і одна з таких спроб їм вдалася за імператора Лева V Армянина (813-820). Наприкінці 814 р. за згодою чи наказом Лева солдати розбили ікону Спасителя над брамою імпереторського палацу. Лев також наказав партіархові підняти вище всі ікони, щоб неможливо було їх цілувати. Патріарх Нікифор відмовився виконувати цей наказ і одразу скликав собор з 70-х єпископів. Наступного дня патріарх і учасники собору прийшли до імператора, якому було проголошене напоумлення, зачитане Св. Теодором Студитом. Імператор скликав свій собор, на якому патріарха Нікифора було засуджено і потім відправлено на заслання в березні 815 р. Згодом на заслання був відправлений Св. Теодор Студит. Багатьох єпископів, монахів, сенаторів, патриціїв і простих мирян бичували і катували, змушуючи відмовитись від шанування ікон.
У 820 р. Лева було вбито і його місце зайняв Михаїл (820-829), який був взагалі байдужим до релігійних справ, хоча мовчазно потурав гонінням проти шанувальників ікон. Його син Теофіл (829-842) співчував іконоборцям, але по його смерті, його дужина Теодора подбала про возстановлення справедливості. Патріархом було обрано монаха Методія, який скликав Собор де було відновлено світлу пам'ять ІІ Нікейського Собору 787 р., VII Вселенського.
11 березня 843 року вперше було відсвятковано Торжество Православія, яке відтоді святкується першої неділі Великого Посту.
Іконопочитання і іконоборство на Заході
Під час іконоборства на Сході Римська Церква завжди була на захисті іконопочитання, і Папи надавали в себе притулок переслідуваним на Сході.
Хоча і на Заході також були певні рухи в цьому питанні. Отримавши акти Собору 787 р., Папа Адріан І відправив Карлу Великому латинський переклад. Перечитавши латинський переклад, Франська Церква, керована Карлом Великим і його богословами, не визнали ані собор 754 р., ані VII Вселенський Собор 787 р. Вони казали, що ікони не треба викидати і не треба переслідувати почитателей ікон, але й не треба шанувати ікони. Вони полемізували на тему latreia=adoratio i proskunesis timetike=veneratio, бо з якоїсь загадкової причини отримали не вірний переклад актів VII Вселенського Собору 787р., в якому, ніби отці Собору, закликають віддавати іконам latreia=adoratio. Хоча насправді отці Собору щодо ікон однозначно казали про proskunesis timetike=veneratio, тому що latreia=adoratio належить тільки Богу. Оскільки висновки франських богословів виглядали ні вашим ні нашим, бо вони не могли не розуміти справжньої суті Догмату Собору 787 р., дії Карла Великого можуть свідчити лише про його намагання втілити Візантіську модель цезаропапізму на Заході, коли світька влада хоче абсолютно керувати Церквою.
Тропарь, глас 2
Пречистому образу Твоєму покланяємся благій, просяще прощенїя прегрішенїй наших, Христе Боже: волею бо благоволил єси плотїю взити на крест, да избавиши, яже создал єси, от работи вражїя. Тім благодарственно вопїєм Ти: радости исполнил єси вся, Спасе наш, пришедий спасти мір.
Кондак, глас 8
Неописанноє Слово Отчеє, из тебе, Богородице, описася воплощаєм, и оскверншїйся образ в древнеє вообразив, божественною добротою сміси: но исповідающе спасенїє,
ділом и словом, сїє воображаєм.
За матеріалами: М.Э.Поснов, История Христианской Церкви, Издательство "Жизнь с Богом", Брюссель 1964, с.с. 455-463.
1-а Неділя Великого Посту
Торжество Православія
о. Керлі
04.03.2012
|
